Віктор Удовенко був свідком унікальних процесів. Спочатку перебував у когорті тих, хто формував новий дубль київського Динамо. Далі був Хмельницький, де Євген Лемешко запалював нові зірки. Згодом наш герой брав участь у створенні нового обличчя Металіста Віктором Каневським. Пізніше слідкував за тим, як формувався Лобановський-тренер і його чудовий Дніпро. Ну а вишенькою на торті можна вважати його менеджерську діяльність у епохальній харківській команді Лемешка.

Слухати Віктора Михайловича – суцільне задоволення. Безліч історій, рідкісних фактів та футбольного гумору. Тут би не інтерв'ю записувати, а кількагодинний фільм про наш футбол 60-их – 70-их.

«Лікар сказав: «Йди сам до Лобановського, я боюся»

- Кажуть, що воротаря видно по руках. Підтверджуєте?

- Ну ти ж бачиш (Віктор Михайлович посміхається і демонструє сліди численних ушкоджень на пальцях)...-

- Скільки у вас травм було?

- Кожен футболіст жертвує здоров'ям. Я не можу сказати, що у мене було багато травм, але я пережив певний період, про який мені навіть люди зі сторони казали – мовляв, мене врекли. Особливо, коли Лобановський запросив у Дніпро.

- Парадокс в тому, що за основу ви жодної гри не провели.

- Я пройшов збори з командою, ми з Валерієм Васильовичем поговорили і він традиційно підбадьорив: «Давай, додавай і готуйся. Ми тебе під основу взяли». В команді тоді були ще два голкіпери: Леонід Колтун і Сергій Собецький. Приїхали з Сочі, тренуємося, а у мене бурсит ліктьового суглоба почався. Рідина почала збиратися...- Я навіть не знаю, як це сталося.

- Можливо, це наслідок невдалого падіння?

- Напевно, на камінець впав, не знаю. У мене було багато бажання тренуватися і грати. Валерій Васильович продовжував мотивувати: «Не зупиняємося, все добре йде. Але треба додати!» А я думаю: «Куди ж іще додавати?» (посміхається)

- Як бурсит лікували?

- Поїхав у лікарню, хотів рідину викачати, а потім гідрокортизон ввести. Як виявилося, це вже нереально на такій стадії хвороби, треба видаляти ліктьову сумку. Лікар каже: «Йди сам до Лобановського і кажи про операцію, я боюся».

- Майже, як у класиці – «Травма це тільки перелом і бажано, відкритий»?

- Ну травми гомілки Валерій Васильович взагалі не визнавав. «Що там? Перебинтувати і йди працюй!», — не раз казав футболістам. Я прийшов до Валерія Васильовича і пояснюю суть проблеми, на що той відповідає у притаманній йому манері: «Яка операція? Все в кінці сезону». Сперечатися було не варто. Однак у Харкові я мав знайомого травматолога, з яким врешті домовився. Лобановський ледве відпустив на операцію. Таким чином, місяць я пропустив.

- Повертатися у тренувальний процес було непросто?

- Спочатку думав: «Як же я буду падати?» Було боляче, але потім я відновився і навіть забув про свій біль. Перед грою з «Динамо» тренер викликає мене: «Бачу, що все йде добре. Зіграєш за дубль, а потім, можливо, наступного дня за основу тайм проведеш». Ось він – психолог, який умів завести! Виходжу за дубль на стадіоні «Металург», де зараз «Дніпро-Арену» збудували, все гаразд, тільки дощик невеликий падає. Йду на вихід, забираю м'яч і у мене врізається Віктор Насташевський.

- Навмисно?

- Ні, просто послизнувся і коліном вдарив мене у потилицю. Так буцнув, що я болі не відчував, зате було настільки погано, що жах...- Нічого не пам'ятав, хоча ще хвилин 15 відстояв. Зайшов у роздягальню і нічого не розумію. Хлопці розповідають, що я на «нуль» відстояв і навіть удар хороший потягнув. А у мене провал в пам'яті. На рефлексах відпрацював. Заходить Лобановський: «Вітю, як ти? Агов, чуєш мене?» А я голови не підіймаю, тільки щось буркаю собі під ніс.

- Реакція Валерія Васильовича?

- Почав кричати на лікаря: «Негайно його у лікарню! У нього струс». Прийшов до тями лише о 2-й ночі. Тільки тоді почав щось згадувати. Вийшов у коридор, попросив таблетки у медсестри і мені стало легше.

- Однак за Дніпро ви так і не зіграли.

- Наступного року почали кликати у Харків. Змінилося керівництво, Юрій Войнов залишив Металіст. А у мене сім'я, виникла потреба повернутися у місто, що стало для мене рідним.

- Ви пережили ще одне серйозне зіткнення у складі Металіста, щоправда, ще раніше, у 1970-му. Кажуть, нападник ленінградського Динамо Борис Говорунов зіграв дуже підло.

- Та він мене ледве не вбив! Я пішов на вихід, а він летить стрімголов. І бачить же, що не встигає. Ну перестрибни воротаря, якщо ти порядна людина. Але ж ні – я ловлю м'яч, а він б'є мене у перенісся. Лице набрякло, ніс зміщений...- Прокинувся лише у машині швидкої допомоги.

- Ваш кривдник не просив пробачення?

- Справа в тому, що цей Говорунов наступного року сильно травмував голкіпера із запорізького Металурга, не пригадую, кого саме. Які вибачення?

«Лемешко казав: «У вас має бути конкуренція на полі, а не через дівчат»

- Врешті, ви повернулися з Дніпра до Харкова. Що було далі?

- Виходжу на перший матч і знову проблеми. На мене падає суперник. Як наслідок, надрив ключично-акроміального зчленування. Діагноз на все життя запам'ятав. Граю далі, але відчуваю, що руку підняти вверх не можу. На щастя, не було розриву сумки, інакше довелося б прощатися з кар'єрою воротаря. Лікарі казали, що проблеми можуть виникнути навіть з триманням ложки у руках. Але і це ще не все.

- Була ще одна травма?

- Приблизно у той же період нападник Чорноморця Сергій Звенигородський наступив мені на ногу. Зробили знімок – перелом. Ти можеш собі уявити? Мені хлопці казали: «Вітю, йди до церкви і став свічку». Так я вже ходив, треба було, мабуть, більше ставити. Я повернувся в розташування команди, а наші тренери Корольов і Костюк не могли повірити – дивувалися, що це за смуга у мене. А я мав шалене бажання грати, якраз хороший воротарський вік, 24 роки...-

- Причин надзвичайного травматизму ви так і не розгадали?

- Це було настільки дивно, що навіть сусіди мої лякалися. Одного разу закриваю двері, рука перемотана, а поруч на сходовій клітці сусідка: «Ой, що з вами?» Я хотів віджартуватися про бандитську кулю, але сказав: «Робота в мене така». Минає трохи часу і ми знову зустрічаємося в коридорі. Тільки цього разу я з милицями і шкутильгаю. Сусідка повертає голову, помічає мою нову травму і з переляку кидає з рук пакети і сумку. Я знову відповідаю:«Робота в мене така» (посміхається).

- У продовження теми травм варто згадати про лікаря Металіста Олександра Шуба. Кажуть, дуже хороший фахівець.

- І лікар, і людина від Бога. Ось приклад – якщо Олександр Григорович дає тобі таблетку, то ти навіть не запитуєш, що це і для чого. Ти знаєш, що так треба. Ми його дуже любили і довіряли у всьому. Наприклад, у Романа Шподарунка на зборах в Береговому у 1974-му році почав апендицит боліти. Пішли у місцеву хорошу лікарню, здали аналізи. «Вирішуйте, чи варто оперувати», — кажуть лікарі. Наші відмовилися, але тільки дійшли до готелю, а Шуб каже Шподарунку: «Романе, пішли назад». Відчув, уявляєш?!

- Зробили операцію?

- Роман потім розказував, що місцеві лікарі зізналися – вже навіть запалення поширилося і апендикс міг просто тріснути. Перитоніт, це жах. Шуба всі поважали і любили. У нього були чудові стосунки із Зоєю Сергіївною Мироновою, провідним травматологом країни. Це ж вона рятувала відомого рекордсмена зі стрибків у висоту Валерія Брумеля, який потрапив у жахливу аварію. Словом, ми Олександра Григоровича завжди з хлопцями згадуємо із вдячністю.

- Коли ви дебютували у Металісті, то встановили унікальне досягнення — у семи матчах поспіль не пропускали.

- Я чудово себе почував, переживав підйом. Літав у воротах, хотілося тренуватися. В команді був досвідченіший і старший Сашко Савченко. У нас були чудові стосунки – на виїздах жили разом у номері. Не було якоїсь конкуренції. Хоча Лемешко завжди казав: «У вас не має бути конкуренції через дівчат. Ви ось там, на полі, конкуруйте» (посміхається).

- Ще трохи цифр – у першому сезоні в 16 поєдинках ви пропустили лише 6 разів. І два голи на свій рахунок записав Янош Габовда.

- То був передостанній тур, ми грали у Львові на «Дружбі» і поступилися Карпатам 0:2. Львів'яни були на шляху до Вищої ліги і впевнено перемагали усіх (Карпати виграли 9 матчів поспіль з різницею 25-2). Пам'ятаю заповнений стадіон і тисяч 40 на трибунах. Габовда перший гол забив мені головою. Як же він чудово грав на другому поверсі! Я знав його особисто завдяки тому, що вони зі Стефаном Решком, моїй хорошим знайомим, земляками були.

- Народилися у селі Ключарки.

- Так, під Мукачево. Хороші там місця – обожнюю Закарпаття.

«Футбольний відбір проводили на хокейному майданчику»

- Величезний вплив на Металіст ваших часів мав Віктор Каневський. Які у вас спогади про цього тренера?

- В Україні була хороша плеяда молодих тренерів: Каневський, Базилевич, Лобановський. До речі, якби Віктор Ілліч не залишив Харків, то ми могли досягнути більших висот. До того ж підбір виконавців був дуже хорошим: досвідчені Віктор Арістов, Аркадій Панов та Роман Юшка допомагали молодшим хлопцям – Сашку Борисенку, Роману Шподарунку. Коли той прийшов з Карпат і почав багато забивати, то народ був у захваті. Мала людина чуття. Здавалося б звідки?

- Арістов теж дивувався: «Приїхав сільський хлопчина. Техніки не мав, зате ліз туди, куди нормальна людина не полізе. Забивав вухом, носом, коліном».

- Ім'я Шподарунка гуділо на всю країну. Його запрошував і Лобановський у Дніпро, проте Роман поїхав до Львова, поближче до рідного Тернополя. У 1971-му Шподарунок забив 23 голи і став другим у списку бомбардирів Першої ліги. Випередив Анатолія Козлова з Локомотива, зате на один гол програв Віталію Раздаєву з Кузбасу. До речі, в матчі з москвичами я відбив пенальті від Козлова, а Шподарунок моментально відреагував: «Я перед тобою в боргу».

- В Карпатах у Шподарунка не склалося. Кажуть, він навіть не хотів спати на клубній базі, що викликало нерозуміння у партнерів. Їм було не дуже приємно дивитися, як «Побєда» начальника команди возить Романа додому.

- Розумієш, в кожного футболіста є своя команда. Можливо, зараз це не так помітно. У наші часи таке мало місце – в Харкові Роман почувався дуже добре. Але потім він повернувся в Металіст і спад продовжився. Люди прийшли подивитися на зірку, а голів то нема...- Далі травма коліна, кілька операцій і все, кінець кар'єри.

- Ви колись казали, що свою кар'єру воротаря розпочали випадково. Як саме це сталося?

- У дворі на Подолі в Києві, де я жив, справді починав у воротах. Згодом був відбір у школу Динамо на хокейних майданчиках. То була рання весна, лід ще не розтанув. Ми їздили на ногах, ледве не падали. А Фоміних і Голубєв спостерігали за цим. Дивилися на нашу координацію рухів. Відбір я пройшов, однак грав у середині поля, адже позиції голкіперів були зайняті. Коли нашу групу тренував Лемешко, то я грав ще у захисті. «Не кажи, що ти воротар, бо ще не візьмуть», — радили товариші. Так я з переляку бігав у полі (посміхається). Проте потім таки став у ворота. Коли я вперше побачив справжнє поле, ці трибуни...- Раніше я грав тільки на майданчиках, де цеглини ставили замість штанг. Коли ж вийшов на газон справжнього стадіону, то не міг надивитися на каркас воріт і сітку. Мені Семен Альтман, якого я з малих років знаю, казав, що я завжди за воротами стояв – мені так просто подобалося спостерігати за грою.

- Зараз кожен має нагоду переглянути елементи тренувань провідних футбольних клубів. Для воротарів вашого часу така інформація була дуже цінною, проте недоступною. Хто впливав на ваше формування успішного голкіпера?

- Тоді ж не було тренера для воротарів. Це тепер їх у деяких командах аж по двоє. Передусім, я отримав хорошу школу в Олега Макарова починаючи з 1964-го року, коли він прийшов у нашу групу підготовки при команді майстрів Динамо. Не можна забувати про роль нашого патріарха воротарської школи Антона Леонардовича Ідзковського. З часом було створено команду Динамо-2 за ініціативою Макарова. Я потрапив у колектив з Єськіним, Семеновим, Богодєловим, Ванькевичем, Кащеєм. З головної команди взяли Мунтяна і Бишовця.

«Ідзковський ляскав по руках гілкою з дерева»

- Головний тренер Динамо Віктор Маслов долучався до тренувань другої команди?

- Ми отримували від нього увагу. Маслов – це ерудит, його було цікаво слухати. Щось, типу, Анатолія Тарасова з хокею. Не просто кричати, а по ділу розповідати. Якось він прийшов до нас і виступив з промовою. Фактично тренер хотів нас вберегти від запрошення в інші команди, які вабили тим, що «зроблять інститут» чи «від армії врятують». Мені якраз у Факел з Воронежа запропонували поїхати. Так от Маслов вразив фразою: «Хочете навчитися грати у футбол – залишайтеся тут. Хочете навчитися пити горілку – їдьте в інші команди».

- З Макаровим не радилися щодо свого майбутнього?

- Його позиція була схожою на ту, про яку Маслов казав: «Поїдеш в інститут, виженуть за рік, а на сходах вже кирзові чоботи чекати будуть». А далі пряма дорога в армійські команди, які все відслідковували. Так виникав варіант одягнути футболку одеського чи львівського СКА або у московський ЦСКА поїхати. Я послухав пораду і залишився. Крім того, великий вплив на мене мав Євген Лемешко, який потім тренував нашу дитячу групу.

- Черговий тренер-воротар у вашому житті.

- У Лемешка вже тоді був підхід новатора. Для дітей робив установки! Як у дорослій команді. Все записував, вів зошит...- Знаєш, як раніше було – дали м'яч дітям і вони його ганяють. Минуло багато часу і Лемешко взяв мене у хмельницьке Динамо, де класно себе проявили Герег і Лемещенко. Там була нагода армію «зробити». У 1969-му наше Динамо розгромило Металіст 3:0, а моя гра сподобалася харків'янам – от мене і запросили.

ФОТО6 (підпис – Динамо Хмельницький, Удовенко – другий зліва)

- Лемешко не перечив?

- Повів до генерала, який відразу обіцяв звання дати. Я мовчав, інакше генерал рознервується і в роту відправить. Звідки я знаю, як він відреагує на мої слова? Лемешко це розумів, бо йому Ідзковський розповів про мій варіант з Металістом. Зрештою, моєму переходу ніхто не перечив. Так я став гравцем Металіста, де мені вже допомагав зростати у професійному плані Віталій Зуб. У дорослому футболі мені було легко, бо Макаров навчив техніці прийому м'яча, а Ідзковський наголошував на тренуванні зорової пам'яті.

- Як воротар може її розвивати?

- Йдеш по місту, бачиш афішу боковим зором. Ррраз, глянув, відвернувся і відтворюєш в пам'яті все, що там написано. Антон Леонардович навіть гілочку з дерева використовував на тренуваннях – якщо воротар неправильно м'яч ловив, то ляскав нею по руках. «Воротар навіть посеред ночі повинен правильно м'яч спіймати», — казав Ід