###Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було ###

Впродовж 2015-го святкуватимемо цілу серію ювілейних дат, пов'язаних з 1975-м, найуспішнішим в історії українського футболу роком. Здобуті тоді командою київського «Динамо» Кубок володарів кубків і Суперкубок Європи були увінчані «Золотим м'ячем» найкращого гравця континенту для Олега Блохіна.

Вболівальників, які мали щастя бути сучасниками тих звитяг, пізніше не вражали ні перемоги «Динамо» середини 80-х, ні успіхи третьої команди мрії Лобановського наприкінці 90-х. Мовляв, так, як у 70-х, кияни не грали ніколи. Звісно, усі ці враження – суб'єктивні. Смаки можна розділяти або не розділяти, але засуджувати їх недоречно. На щастя, в архівах збереглося трохи відеозаписів матчів тих часів. Матчів, які дають змогу насолодитися зачаттям того футболу, який є типовим для наших днів.

Зізнаюся, смішно слухати дискусії на тему спроможності зірок того часу протистояти нинішнім Роналду і Мессі. Тоді виконували те, чого потребували вимоги часу. Змінилися б вимоги – іншим було б і виконання. Певен, то був золотий для футболу час еволюційних змін. Приємно, що поряд з «Аяксом» Кройффа і «Баварією» Беккенбауера яскраву сторінку в ту епоху вписало й наше «Динамо».

У 2015-му їхнім перемогам виповнюється 40. На жаль, воротарів Євгена Рудакова і Валерія Самохіна, капітана «біло-синіх» Віктора Колотова і наставника команди Валерія Лобановського з нами вже нема. Цим діалогом з лівим оборонцем киян Віктором Матвієнком UA-Футбол починає публікацію серії інтерв'ю з представниками того зіркового «Динамо», команди, яка, навіть не розкрившись сповна, стала найтитулованішим колективом в українській футбольній історії.

Про Віктора Антоновича поміж його партнерів за основою «Динамо» 70-х останнім часом було чути найменше. «Не люблю зайвий раз світитися та й здоров'я вже не те, щоб хизуватися публічністю» - пояснює співрозмовник. Матчі нинішньої команди він відвідує, але воліє залишатися непомітним. «Ось, приміром, на стадіон «Динамо», коли кияни грали з «Іллічівцем», не пішов, бо не хотів надмірної уваги до своєї персони, – каже пан Матвієнко. – То на «Олімпійському» нас не видно. Збираємося разом і спілкуємося в своєму колі. На «Динамо» часто підійти і посвітитися поруч воліють ті, хто уявляє, хто я такий, лише приблизно. Я цього не люблю» - ділиться враженням Вітор Антонович.

У пресі Матвієнка теж не було вже давно. «Нещодавно прочитав в одному з інтернет-видань передрук свого інтерв'ю, опублікованого в 70-ті роки, – каже. – Скільки ж там помилок! Та й сприймаю деякі речі нині по-іншому. Тому й вирішив зустрітися».

Будинок на Печерську, де живе Віктор Антонович, сміливо можна назвати футбольним. У сусідньому під'їзді живе зірка «Динамо» 60-х Віталій Хмельницький. Нападник киян 70-х Петро Слободян є ледь не сусідом Матвієнка, а Володимир Мунтян свого часу жив тут неподалік.

- Вікторе Антоновичу, дехто з колишніх гравців «Динамо» каже: «Для того, щоб зрозуміти, що таке система Лобановського, достатньо поспілкуватися з Матвієнком, подивитися, як усі ці навантаження відбилися на його здоров'ї»...-

- Та на всіх ці навантаження позначилися. На комусь більше, на комусь менше. У 80-90-ті у «Динамо» наших навантажень не було, а Белькевича і Баля вже немає в живих. Тут не вгадаєш. Часу минуло вже стільки, що не залишилося ні переможної ейфорії, ні образи на те, що щось було не так. Суха констатація. Читав недавно в інтернеті статтю за мотивами матеріалів 1975 року. З чимось погоджуюся, з чимось ні. Але не можу заперечити головного: з приходом Лобановського в «Динамо» впорядкувалося клубне життя. Системність у роботі з'явилася. До Валерія Васильовича ніхто ні за що не відповідав. Тренувальний процес у нас як будувався? Подивився тренер на небо: «Погода хороша? Будемо займатися так». Ніхто не складав ні міжігрових чи тижневих планів, ні не конспектував проведеної тренувальної роботи.