###Володимир ДАНИЛЮК: «Лобановський мене запрошував у Дніпро» ###

Проте він і далі у футболі, працює тренером в училищі фізичної культури. Та іменини Володимир Данилюк не зміг спокійно відзначити з друзями. Разом із 16-річними гравцями «Карпат» він перебуває в Нікополі, де його підопічні беруть участь у першості дитячо-юнацької футбольної ліги України.

— Святкувати довелось далеко від рідного дому, але я отримав чудовий подарунок до своїх уродин, — каже Володимир Олександрович. — У цей день ми грали матч проти київського «Динамо». І хлопці сказали, що подарують мені перемогу. У підсумку зіграли унічию 0:0, але я був дуже задоволений якістю їхньої гри. Тож це був чудовий презент.
Цілий день я був у клопотах. Лише ввечері трошки посиділи з тренерами. Найприємніше те, що мене привітали по місцевому радіо. Колись, на початку кар'-єри, я три місяці грав за нікопольську команду, і вони не забули про мене!

— Ви увійшли в історію футболу як один із найбільш травматичних футболістів...
— Що було, те було. Мав переломи, мене зашивали в чотирьох місцях... Пригадую, я лише прийшов у «Карпати» і поїхав із ними на перший тренувальний збір до Ялти. Грали на Кубок «Підсніжника», був колись такий. Приймаю м'-яча на груди, а суперник прямою ногою б'-є мене в обличчя і ламає носа. Крові тоді було — ріка...
Знаєте, у ті часи футболісти діяли дуже грубо. Чого вартував лише донецький грубіян Зв'-ягінцев. Тоді центральні захисники нещадно били форвардів по ногах. Сьогодні за таку грубість жорстко карає арбітр картками, тож побачиш її нечасто. А тоді...
Ми виходили на поле із залізними шипами на бутсах, а не з пластмасовими. Пригадую, у матчі проти московського ЦСКА суперник стрибнув мені шипами в ноги. Відчуваю — так тепленько стало у ступні. Глянув униз і вжахнувся — повна бутса крові. Виїхала на поле «швидка», мене з мигалками повезли до лікарні.
А ще мені ноги ламали, пальці, гомілковостоп. А коли надірвав зв'-язки в коліні — наклали гіпс від ступні до пахвини! Жахливі були часи. Навіть згадувати не хочеться.

— За кар'-єру ви забили 88 м'-ячів. Найпам'-ятніші є?
— Звичайно. Я забивав київському «Динамо», «Шахтарю», московському «Торпедо»... Та кого лише не засмучував! Пригадую один матч. Ми розіграли з центра поля, я рвонув до воріт, пішов навіс — перехопив м'-яча і забив гол. Це було на першій хвилині гри. А решта 89 хвилин ми відбивалися. (Усміхається).
Згадую і промахи. Та, мабуть, усі пам'-ятають, як не забив у фіналі Кубка СРСР 1969 року. Я тоді вийшов віч-на-віч із голкіпером ростовців і влучив у стійку. Нині думаю: можливо, і на краще, що я тоді не забив. Ми ж все одно перемогли. Хто знає, як могли скластися обставини, якби того моменту поцілив у ворота.

— Коли ви були на піку кар'-єри, вас кликали в інші команди?
— Так. Лобановський мене запрошував у «Дніпро», Сальков — у «Шахтар». Останній навіть сам до Львова приїжджав — вмовляти мене. Та я їм відмовив. Чого я із Західної України пертимусь на схід? Там спілкувались російською, і мені, західнякові, це було дико. Саме тому відмовився туди їхати. Я комфортно почувався у «Карпатах», поруч жили батьки. Не шкодую, що тоді так вчинив.

— У «Карпатах» за Союзу платили багато?
— Та ви що, ми тоді мало заробляли. Ставка була 160 карбованців. Плюс ще преміальні. Одного разу нам не заплатили премій за три перемоги. Обіцяли-обіцяли, а до справи не доходило. Тоді всі гравці команди зібрали речі та за день до матчу полишили тренувальну базу. Керівництво зарухалося, миттю знайшло гроші та розрахувалось з нами. Ми повернулись і перемогли російську команду з рахунком 3:0.

— Якими були преміальні за перемогу в Кубку СРСР 1969 року?
— Нам тоді дали можливість придбати за півціни ламповий телевізор. Він коштував 740 карбованців, а нам його продали за 370. Це була така важка махина, що її несли четверо чоловік. А ще нам дали, здається, по 250 карбованців. Найцікавіше: коли вірмени або грузини вигравали Кубок СРСР, футболістам давали «Волги». А нам — телевізори, та ще й за свої гроші. (Усміхається).

— Невже керівники команди не сприяли вам у позачерговому отриманні автомобілів?
— Ні-ні, допомагали. Можна було взяти без черги «Москвич». А ще нам давали талони на купівлю меблів, холодильників та іншої побутової техніки. Теж без черги. Нині смішно звучить, а тоді це було круто.

Максим КАЧУРІВСЬКИЙ, Галичина спортивна